— Які плани на майбутнє? Чи плануєте написати нові книги?

— Планувати, тим більше, зараз складно, але не дивлячись на постійні повітряні тривоги, на обстріли, треба вспіти зробити більше доброчинного в тій справі, яка принесе максимальну користь суспільству. Перше, це все ж спробувати почати знімати реаліті-програму на вулицях, поки що, Києва із заохоченням людей, особливо молоді, до читання, до популяризації саме українських авторів і їх творів, до підняття культури спілкування.

Так, хотілося б, напевно, написати продовження, третю частину «Нареченої», бо і самому хочеться дізнатися, що було далі)), але не сиджу над цим і не мучу себе. Все ж чекаю того натхнення, що прийшло в одну мить, так як вийшло з другою частиною «Нареченої», романом «Помста», коли, можна сказати, вся історія постала переді мною цілком.

І ось, після народження книги в пам'ять про друга, китайця Васю Лі, виникла в голові, поки ще поверхнево, ідея написати про ще одного друга книгу, але вже більше в художньому жанрі, можливо, як роман. Цю людину я знаю з самого дитинства, він пройшов( і, слава Богу, ще йде своєю дорогою, боронячи Україну), дуже складний, але вкрай повчальний життєвий шлях, який буде, на мою думку, корисний саме для молоді. Хоча сама історія ще вся не з’явилася у мене в голові, але назва вже є, це «Дуда» — похідне від прізвища мого друга. Правду кажучи, ще самому прототипу героя історія про це не казав, може буде проти.

— Що можна назвати найважчим у процесі написання та видання книг?

— Найважчого, саме у написанні, у мене, так би мовити, не було, бо ідея саме «Нареченої», за переказом моєї бабусі з Вінниччини, у мене була давно, і вже був синопсис до сценарію для художнього повнометражного фільму. А під час повномасштабного вторгнення, під канонаду, писалося дуже швидко, було одне бажання — вспіти залишити переказ на папері.

А ось далі, якщо книгу видавати самотужки, вже йдуть дуже важливі етапи, від яких залежить подальша доля і книги, і самого автора.

Перше, це знайти редактора, який з алмазу зробить діамант, звичайно, якщо автор сам собі не гарний редактор).

Друге, як це було у мене, це пошук ілюстратора та художника для обкладинки, що було вкрай складно. Ілюстратора я шукав в два рази довший час чим писав саму книжку.

Ну, і пошук типографії по ціні і якості, якщо, звичайно, з грошима немає проблем і людина обирає першу потрапившу на очі друкарню. Треба сказати, що ціна на друк піднялася майже у чотири рази порівняно до повномасштабного вторгнення. І якщо книга в тверді палітурці з щільністю паперу хоча б 100, ціна книги виходить зовсім немала.

— Як з'явилася ідея популяризувати читання серед молоді?

— Я завжди був за те, щоб люди читали, збагачували свій внутрішній світ. Звичайно, в першу чергу хвилювало питання читання серед молоді бо сам батько і бачу наживо, що з цим питанням відбувається. Після ж перших зустрічей, з презентацією своїх книг в навчальних закладах зрозумів, що зараз це, як ніколи, вкрай потрібна справа.

— Як ставитеся до відгуків про Ваші книги?

На відгуки ставлюсь з розумінням, бо у кожної людини є свої вподобання, своє бачення. Звичайно, радію від позитивних і є хвилювання від негативних, але, слава Богу, їх не багато, які почув та прочитав.

При загальному накладі «Нареченої» і «Помсти» більше як 3000 примірників, їх було не більше одного десятка. Та, навіть, з негативних відгуків, звичайно, є користь. Ці зауваження дають розуміння, бачення зі сторони твоєї праці, можливих недоліків.

В деяких випадках, наприклад, в редагуванні, є момент, що сама книга писалася та видавалася під канонаду, при виключені світла та все ж було бажання головне зберегти історію, її зміст, а зараз вже книга буде з максимальними правками.

Єдине, що не маю терпіння коли у відгуку на книгу переходять на особистість, на ті речі з мого життя, про етапи народження книг, про які людина взагалі не має ніякого, навіть, найменшого уявлення, та все одно про це пише.

— Що Вас надихає під час роботи над текстами?

— Стосовно, що надихає то тут кожного разу були свої чинники. Відносно «Нареченої» — якась внутрішня сила постійно давала мені сили і підштовхувала, щоб вспіти залишити перекази моєї бабці нащадкам, спершу це мав бути сценарій, як і казав, та вийшла книга. І ця сила не давала мені спокою аж доколе я не тримав в руках примірник «Нареченої».

Треба відмітити, що сценарій було доведено до завершення і він прийнятий Київською кіностудією «ТОВ-2016» , і ось в травні його буде подано на пітчинг.

Історія сюжету «Помсти» прийшла вся до голови в одну мить і що з цього вийде саме і надихало довести справу до кінця.

В разі з книгою «Вася Лі» — я був під враженням того, що мій друг так неочікувано пішов у засвіти і я мав якийсь, наче, обов’язок залишити історію його життя для його нащадків, для інших людей. І ось саме пам'ять про Васю Лі, про його доброчинне життя, давало мені наснаги довести діло до кінця. Ще був вагома причина, яка надавала натхнення — це спілкування з дружиною Васі — Юлею Лі, а саме розуміння, що цей проєкт важливий для самої близькою людини мого друга. Треба сказати, якби не Юля то книга не народилася б.

— Розкажіть, будь ласка, про свою сім'ю і ваші найбільш улюблені сімейні традиції.

— В моїй сім’ї, на жаль, вже старше покоління — це я і мої два старші брати. Я одружений, маю двох дітей, старша донька — Поліна і молодший син — Макар. З дружиною ми вже разом 28-м років.

На Великдень і на Різдво ми йдемо всією родиною на нічну службу до храму. До служби, а після до нашого святкового столу приєднуються наші близькі друзі.

Періодично, коли ми збираємося всією родиною, я готовлю домашні суші, чи шашлики, чи ще яку улюблену страву нашої родини. До повномасштабного вторгнення ми любили робити на свята подарунки багатьом нашим друзям, враховуючи їх вподобання.

Мінімум один раз на рік ми їдемо в село Чудинівці, провідати хату бабці Дар’ї, рідні місця моїх батьків.

— Книги, які залюбки рекомендуєте прочитати іншим.

— Рекомендую на своїх зустрічах та й взагалі прочитати книги, які сам прочитав із задоволенням і, які мене приємно вразили, які зворушили серце і душу. З сучасних авторів:

Василь Шкляр: «Чорний ворон», «Маруся»,

Тетяна Белімова «Винуваті люди», «Чужа провина»,

Сергій Батурин «Цвях Господній»,

Ірен Роздобудько «Фаріде»,

Віоліна Ситнік «Маски Чужих ролей» — саме для молоді,

Саліпа Ольга Ігорівна «Будинок на Аптекарській».

Ще є варіанти і ще читаю книги нових для себе митців.

І звичайно ж це наші класики: Іван Нечуй-Левицький, Григорій Квітка-Основ'яненко, Марко Вовчок, Леся Українка та інші. Якби їх твори, та, навіть, одну книгу Василя Барки «Жовтий князь», читали люди при владі та й взагалі ті, яким доручена доля людей то, гадаю, вони б не могли робити зло на рідній, багатостраж-далій українській землі та її народу.