— Ознайомившись із Вашою біографією та Вашими професійними досягненнями на сторінці вікіпедії, одразу спав на думку вислів: «Талановита людина — талановита в усьому». Що Вас найбільше мотивує так наполегливо працювати?

— До війни мене найбільше мотивував час. Ще зі студентських років було відчуття, що маю вже починати максимально втілювати творчі й наукові плани, бо якщо надовго відкладати, можна все й не встигнути. Крім того, я чув безліч історій людей похилого віку, які шкодували про невтілені мрії та творчу нереалізованість. Тому не зволікаю. Це відчуття ще більше загострилося після повномасштаб-ного вторгнення, адже зараз не знаєш, що й коли може статися.

Кілька моїх читачів та друзів очікували виходу моїх нових книжок, та, на жаль, через війну прочитати їх не встигли. Тому зараз хочеться втілити ще більше. Книги живуть довше за людей. Тож і радію кожній новій книжці та хочу, аби читачі простежували мої зміни та глибшали разом зі мною.

— Коли у Вашому житті з’явилася поезія? Про що були Ваші перші вірші?

— У десять років я написав перший вірш. Він був про маму. Після нього писав про природу, тварин, батьків, Україну. Остаточно зрозумів, що вірші зі мною надовго, коли зустрів своє шкільне невзаємне кохання. Відтоді й року не минає, аби я не писав. Прозові тексти до мене прийшли вже в підлітковому віці.

— Ви — автор ідей літературно-мистецьких проєктів «Щоденник», «Щоденник: Re-make», «ПРОдайте їсти». Співпрацюючи з великою кількістю людей, який досвід Ви отримали? Задоволені результатами проєктів?

— Дуже цікавий досвід і неймовірні враження. Але це надзвичайно складна робота — зібрати майже сотню людей, як початкового рівня, так і відомих письменників. Результатами всіх згаданих проєктів задоволений, адже всі вони втілені від початкової ідеї до книги. Сумно, що вони не набули великого розголосу. Я й досі вважаю, що таким, без перебільшення, оригінальним і не дуже поширеним проєктам про колективну творчість в Україні приділено недостатньо уваги літературознавців. Сподіваюся, прийде час, коли про ці проєкти ми ще поговоримо більш глибоко та всебічно.

— В одному з відгуків про Ваш роман «Картка Марії» читачка зазначила, що Ваша книга, без перебільшення, навчила її літати. Під час роботи над романом Ви розмірковували про те, які саме емоції Вам хочеться викликати у своїх читачів?

— Звісно ж, я закладав певну палітру емоцій, які б хотів, аби пережили мої читачі. Я й сам їх чимало відчув, працюючи над текстом. Але читачі знаходять у романі ще більше, ніж я очікував. І це прекрасно. Писати світлу й духовну літературу (не плутати з релігійною!) — це ще той виклик. Та радію, що запит на світлі тексти в українців різного віку зростає. І така тенденція мене, звісно, радує.

— Які ключові якості допомагають Вам досягати успіху й долати труднощі?

— Я — Діва. Тому риси, характерні для цього знаку зодіаку, а саме педантичність, системність, організованість, мені також притаманні. І це справді дуже допомагає у творчості. Крім того, я планую свій день, тиждень, місяць, півріччя. Так легше розподіляти увагу на різні напрямки (а в мене їх декілька).

— Висловлюю Вам свою щиру подяку за неймовірно важливий інклюзивний проєкт «Почути» (авторська поезія жестовою мовою), співавтором якого Ви були.

Розкажіть, будь ласка, про Ваші враження від участі в проєкті. Чи сподобалося Вам у читанні віршів використовувати жестову мову?

— Я невпинно дякую за цей проєкт Олександрі Смірновій, одній із організаторок «Почути», та всім перекладачам жестової мови за терпіння й силу витримки до такої когорти поетів, які долучилися до проєкту. Мені жестова мова близька з дитинства, адже частину дитячих років я прожив в оточенні людей із порушеннями слуху. Побутові жести знаю змалку. А коли почув про цей проєкт, дуже хотів приєднатися. І як письменник, і як логопед, який постійно взаємодіє зі світом людей із порушеннями розвитку.

Радію, що завдяки «Почути» по всій Україні відбулося чимало творчих зустрічей, на які приходили також люди з порушенням слуху й нарешті могли почуватися бажаними на літературних подіях.

— Над чим зараз працюєте? Чому найбільше присвячуєте свій час?

— Не люблю озвучувати плани, краще порадую результатом, коли все вдасться втілити! Тому відповім по-філософськи: найбільше часу присвячую мистецтву зростання вглибину та фіксую ці результати в словосполученнях і реченнях.

— У Вашому творчому доробку 13 одноосібних книжок (на червень 2024 року), у науковому — понад 100 наукових публікацій із корекційної педагогіки та спеціальної психології. Такий обсяг праці справді вражає і надихає. Як Вам вдається настільки гармонійно поєднувати науку та мистецтво?

— Спочатку наука мені дуже заважала у творчості, а образне мислення — в науці. Однак за два роки (з моменту вступу в аспірантуру) я таки знайшов баланс: відчув науковий стиль письма й відділив його в собі від творчого. Але можу зізнатися, що період роботи над дисертацією був для мене найменш плідним у творчості.

— Чого Вас навчили Ваші студенти? Спілкування з ними спонукає Вас до...

— Навчили сміливості, бути уважним до деталей та емоцій інших людей і більше вірити з себе. До речі, саме завдяки одній із моїх студенток в соціальних мережах почали з’являтися мої вірші. Я довго не наважувався створити публічну творчу сторінку. Тому вона зробила це замість мене, за що я їй неймовірно вдячний. А я вже потім продовжив сам. До речі, щодо творчих сторінок, то намагаюся, щоб наповнення й концепція в різних соцмережах була різною.

Щодо спілкування зі студентами, то вони спонукають мене до постійного зростання, аби я ставав кращим за себе вчорашнього і в науковому напрямі й у творчому. Вони без слів зчитують всі емоції на моєму обличчі, не пробачають неправди. Знають навіть, які малюнки в мене на шкарпетках, які мої улюблені відтінки сорочок, слова моєї нової пісні та про що я говорив у попередніх інтерв’ю, для прикладу.

Тож взаємодію з ними завжди щиро
й відверто, ділюся знаннями й ніколи не шкодую сил на те, щоб із моїх студентів виросли прекрасні логопеди. Відчуваю, вони це цінують. І бачу, як із них виростають прекрасні фахівці.