«Теплі казки Доброго лісу» — книга, яка викликає бажання приглушити в кімнаті світло, влаштуватися поруч, обійняти дитину й читати сторінку за сторінкою. Бо найкраща казка — це не лише чарівна історія, яка захоплює, а й особливе відчуття близькості між дитиною та дорослим, яке дарує спільне читання.

Збірка об'єднує 15 казок сучасних українських авторок — про дружбу, доброту, співчуття й підтримку, а ще про щоденні вчинки, які можуть запалити світло навіть там, де його іноді не вистачає.

У центрі кожної історії — милі звірята, мешканці Доброго лісу зі своїми характерами, емоціями, радощами й труднощами. Вони знайомляться, дружать, потрапляють у пригоди, сперечаються, іноді не одразу розуміють почуття одне одного, але вчаться слухати, співпереживати й знаходити шлях до взаємної довіри.

Особливість книги в тому, що вона говорить із дітьми про добро не як про щось абстрактне чи недосяжне. Воно зовсім поруч — у щирому слові, готовності допомогти, умінні попросити вибачення чи підтримати того, кому зараз нелегко.

І, мабуть, саме в цьому одна з найбільших цінностей таких історій.
Вони не просто розповідають дітям про добро, а допомагають його помітити у повсякденному житті й усвідомити, що навіть маленька корисна справа може змінити чийсь день на краще.

Так само важливо, що в казках є місце для складних емоцій. Адже дитинство — це не тільки радість, цікавість і безтурботні пригоди. Діти теж можуть сумувати, сердитися, ревнувати, розчаровуватися, почуватися самотніми або нерозумілими. Іноді їм непросто назвати те, що відбувається всередині.

Казкові герої допомагають говорити про такі почуття відкритіше. Через їхню поведінку діти можуть впізнати власні переживання, побачити, що інші теж можуть помилятися, сердитися чи боятися, і головне — що про свої почуття можна і потрібно говорити.

У цій збірці є ще одна глибока думка про право бути недосконалим. Герої не завжди знають, як правильно вчинити, можуть розгубитися або когось ненавмисно образити. Але помилки тут не стають вирішальними, бо їх можна помітити, визнати й спробувати вчинити інакше.

Саме тому «Теплі казки Доброго лісу» можуть стати хорошою основою для розмов із дитиною після читання. Чому інколи ми ображаємо тих, кого любимо? Як зрозуміти, що іншій людині потрібна підтримка? Чому важливо вміти сказати «вибач» не лише словами, а й вчинками? Як бути відповідальним і здатним співпереживати? І що означає бути справжнім другом?

Мені імпонує, що авторки не прагнуть показати світ лише правильним і безхмарним. У ньому є непорозуміння, образи, сумніви й невдалі рішення. Але разом із цим залишається можливість усе змінити: поговорити, попросити пробачення, підтримати, діяти разом і зробити крок назустріч одне одному.

На мою думку, саме такі казки потрібні дітям найбільше — не ті, де герої ніколи не помиляються, а ті, які нагадують: помилятися можна. Варто бути чесним із собою та іншими, вчасно робити висновки й вчитися бути уважнішим до тих, хто поруч.

Окремо хочеться звернути увагу на оформлення видання. Тверда обкладинка, приємний на дотик крейдований папір і яскраві ілюстрації роблять книгу неймовірно привабливою для маленьких читачів. Завдяки малюнкам легко уявити мешканців Доброго лісу, роздивитися їхні характери й деталі навколишнього світу, фантазувати та ще більше відчувати атмосферу доброти, тепла й затишку, якою наповнені ці історії.

Мені дуже сподобалися надзвичайно красиві тексти казок — вони читаються неспішно, мелодійно, і в кожному реченні відчувається любов до слова.

Поділюся кількома уривками, які припали мені до душі.

• Казка «Чи у всіх буде дім?» Ірини Скоробогатої:

«Сонце за день обігріло ліс, наповнивши його густим ароматом нагрітої кори та сухого моху. Тіні від дерев стали довшими і м'якшими. Після бентежного дня Добрий ліс наповнився затишним спокоєм і неймовірною ніжністю, яка огорнула його зусібіч».

• Казка Юлії Лахманюк «Сяйво маленького світлячка»:

«Коли у лісі настає ніч, і темрява розгортає над деревами свій безмежний оксамитовий плащ, у траві спалахують крихітні вогники. Вони блимають і міняться, наче зорі, що випадково впали з неба та заблукали серед листя і трави. То — світлячки, нічні вартові, маленькі охоронці тиші».

• Казка «Куди зникають зорі» Юлії Гапеки:

«Одного теплого весняного вечора зорі в небі перестали світити. Здавалося, що вони десь заховалися, знорнулися клубочками й тихо заснули за темними хмарами. Небо стало глибоким і порожнім. Але чи зірки взагалі вміють спати? Чи, може, хтось просто взяв гумку і стер безмір їхнього сяйва?»

А ще чудові рядки, які зберегла до своїх нотаток:

«... немає міцнішої споруди, ніж та, що збудована із любові та доброти».
• Оксана Пасічник

«... довіра, як свідчить досвід, — не лише про боротьбу зі страхом. А про те, що хтось з'являється поруч і вже не зникає ніколи».
• Інна Калина

«— Справжній скарб — це друг, який не забуде про тебе у важкі часи...»
• Юлія Перегуда

«— Друзі... Мені боляче не лише від хвороби, а й від того, що ви не чуєте одне одного. Спілкуватися між собою — геть не означає чути і бачити лише себе».
• Наталія Ковтун

«Теплі казки Доброго лісу» щиро раджу для родинного читання. Їх приємно читати повільно, насолоджуючись змістом, розглядаючи ілюстрації та прислухаючись до дитячих запитань. А потім ще трохи поговорити про прочитане, пообійматися й побути поряд, зберігаючи в пам'яті спільні дивовижні миті.

Можливо, через багато років саме згадка про вечір, коли мама чи тато читали казку, а поруч було тепло й безпечно, для вашої дитини стане одним із найдорожчих і наймиліших спогадів її дитинства.