«Як у Слона в хоботі засвербіло» — казкова повість української письменниці Євгенії Селезньової, сповнена тепла, щирих емоцій і важливих сенсів. Художнє оформлення Дмитра Печенкіна гармонійно доповнює історію, додаючи їй грайливості, динамічності та кольорового розмаїття.

Чи можете ви уявити слона, який любить танцювати, дивитися фільми та ляскати своїми величезними вухами, мов барвистий і невагомий метелик? Ба більше! Він ще й працює парфумером, вигадуючи неймовірні аромати — скарбів, що пролежали на дні океану чотириста років, чи комети, яка пролетіла за мільйон кілометрів від Землі!

Здавалося б, у такого незвичайного героя кожен день має бути сповнений пригод, але Слон дуже сумує за друзями. Бо вони повсякчас зайняті справами і бачаться рідко. Саме тому він вирішує створити парфуми із запахом вечора з друзями, щоб легше було чекати наступної зустрічі.

У цьому фрагменті мені дуже подобається образ аромату вечора з друзями, як спосіб зберегти близькість навіть тоді, коли тих, кого любиш, немає поряд. Дитяча історія тут непомітно торкається знайомого дорослим почуття: ми часто сумуємо за тими, з ким відчуваємо себе щасливими.

Проте чомусь робота у Слона над новим ароматом в лабораторії-майстерні зовсім не ладнається, усі спроби створити потрібний аромат виявляються марними. Відтак він вирішує навести лад у майстерні й повернутися до роботи наступного дня.

Аж раптом у нього починає свербіти хобот — і так сильно, що він старається всіляко його почесати, але стає лише гірше. Ані друзі, ані хтось інший не можуть йому допомогти. І ось тут для головного героя розгортається ціла низка несподіваних подій...

Книга розрахована на дітей дошкільного та молодшого шкільного віку, і на перший погляд може здатися, що перед нами просто цікава й кумедна пригода. Та за веселим сюжетом ховається напрочуд мудра думка: іноді, вирішуючи власні проблеми, ми несподівано опиняємося саме там, де потрібні найбільше.

Спочатку Слон думає лише про те, як позбутися нестерпного свербіння.
І це цілком зрозуміло — коли щось дошкуляє, важко думати про інше.
Та, намагаючись вирішити власну проблему, він помічає тих, чиї труднощі виявляються значно складнішими. І замість того, щоб пройти повз, поспішає на допомогу.

Мені імпонує, що читач не отримує готових висновків, а спостерігаючи
за Слоном, бачить його рішення, усміхається з його дій і поступово розуміє, як змінюється його погляд
на те, що відбувається в житті інших. Саме так, на мою думку, і працює хороша дитяча книжка: вона має кілька рівнів розуміння прочитаного.

Особливо цінно, що авторка розповідає про все, що відбувається з героєм, невимушено та змістовно, не перетворюючи історію на повчання. Тут немає відповідей чи настанов.
Є унікальний персонаж, стрімкий розвиток подій і поступове усвідомлення: небайдужість, підтримка та бажання допомогти здатні змінити навіть найбожевільніший день.

А ще ця книжка — про зустрічі. Про друзів, за якими скучив. Про нових знайомих, які часом зовсім випадково з'являються у твоєму житті. Про моменти, коли знаходиш значно більше, ніж шукав. Бо іноді одна маленька ситуація може стати початком великих змін, у яких завжди знайдеться місце для добрих вчинків.

То що ж насправді сталося зі Слоном? Чи вдалося йому позбутися нестерпного свербіння? І що на нього чекало далі?
Всього я, звісно, не розповідатиму.
Бо деякі моменти цієї чудової історії варто пережити разом із героєм — сторінка за сторінкою, малюнок за малюнком і так, щоб дізнатися найцікавіше.

Лише скажу, що таку книжку хочеться прочитати дітям і залишити на їхніх полицях, щоб повертатися до неї знову. Адже з часом в улюбленій книзі дитина може відкрити для себе те, що має надважливе значення — поруч з нами завжди є хтось, кому потрібна увага, турбота й наша присутність.