— Пані Наталія, якби ви могли повернутися до себе — тієї школярки, яка записувала вірші й оповідання в блокнотах, — що сказали б їй сьогодні?

— Я б підтримала і сказала ти молодець і продовжуй! І подарувала ще б один блокнот і гарну ручку.

— Ваш професійний шлях охоплює освіту, комунікації, роботу з текстами та літературну творчість. Як досвід викладання й комунікаційниці вплинув на вас як на авторку? Чи допомагає він краще розуміти читача?

— Звичайно! Адже педагогіка, я вважаю, не може існувати без психології. Коли викладаєш, ти маєш не просто викласти матеріал, а максимально донести суть, думку, формулу, правило до кожного здобувача освіти. Тому, навіть зараз на будь-якій презентації чи зустрічі мені важливий цей «зв'язок». Навіщо тоді щось писати, організовувати зустрічі й презентації? Це має бути максимально корисно, як і автору, так і читачу.

— Під час повномасштабного вторгнення ви долучилися до створення Telegram-каналів «Подбай про себе» та «Підтримай дитину», де публікували корисні матеріали для дітей, батьків і вчителів. Якою була головна потреба, на яку ви прагнули відповісти цими проєктами?

— Головна мета — підтримка дітей, батьків, вчителів. «Підтримай дитину» — був свого роду майданчиком для надання простих, але важливих психологічних практик для дітей та контакту навіть з військовими. Адже був період коли військові читали казки, а також створення поробок, завдань для вчителів, які могли це використати у сховищі наприклад. «Подбай про себе» більш націлений на жіночу аудиторію (проте є й чоловіки). Тут і навіть зараз ми відволікаємо жінок, нагадуємо про їх силу, надаємо також психологічні деякі практики для підтримки ментального здоров'я і тим самим тримаємося самі.

— Ваша віршована казка «Як природа допомогла Україні» вийшла друком у видавництві Академія в 2023 році. Як народилася ця історія і що для вас означало видати книжку в умовах війни?

— Ця казка народилася одного вечора, коли не було світла та зв'язку. Треба було якось самій триматися і сину розповідати, що відбувається. Так і з'явилася ця казка. Війна, мене підштовхнула не відкладати життя, бажання, мрії. Тому цей і наступні проєкти перестали бути в межах родини та моїх соціальних мереж.

— Згодом з'явилася збірка «Найкращий різдвяний подарунок». Ви згадуєте, що спочатку обережно запропонували Світлані Вертолі своє оповідання. Що допомогло вам наважитися на цей крок і повірити у власні сили?

— Віра прийшла після «Як природа допомогла Україні», а історія, що увійшла до «подарунку» була написана, але лежала. А Світланка, теж стала наступним поштовхом.

— Наталіє, ще одна ваша казка увійшла до збірки «Чаромахи» на запрошення Світлани Вертоли. Сама назва налаштовує на зустріч із магією та дивовижними пригодами. Яким був ваш творчий задум і що стало для вас головним джерелом натхнення?

— Я хотіла звернути увагу на проблеми вирубки лісу, і мені здається це вдалося. Напевне пригода про Орія, була написана найшвидше з усіх моїх творів. Сергій — не менш важливий герой цієї історії, прототип мого батька, а садок — батьківські фруктові дерева на Вінничині. Магія тут у тому, що це реальна історія. «Мам, там твій жук Орій сидить на моєму батуті» — цього літа казав мені мій син Іван. Це ж магія, коли діти впізнають жуків, які занесені до Червоної книги.

— До збірки «Теплі казки Доброго лісу» ви долучилися на запрошення Вікторії Семененко. Під час нашої розмови ви сказали, що спочатку не знали, про що написати. Як зрештою з'явилася ідея вашого твору?

— Так, Вікторія запросила мене, але я запитала у неї чи можу познайомитися з казками які вже є? Саме герої Вікторії показали мені мою історію. Тут я хотіла показати важливість комунікацій між собою, бо я знаю як це важливо і бачу навіть серед дорослих, що часом вони не знаю як поговорити, щось приховують, щось не договорюють, комусь краще криком це передати тощо. Тому хочу, щоб діти змалку навчалися комунікативній грамотності, якщо так можна це назвати.

— Знайомство з Марією Солтис-Смирновою стало одним із чинників, що привели вас до створення власних видавничих проєктів — «ЧароКазки» та «Звірят на старті». Як виникло бажання спробувати себе у видавничій справі? Чи планували ви колись бути видавчинею?

— Звичайно ні, але бажання мати в руках цікавий яскравий примірник власної книги переміг мене. Пишаюся цими примірниками, а особливо коли рідні беруть у руки в кажуть: «Які гарні книги!». Так, видання книг, а особливо в умовах війни, це ще той виклик. Обов'язкова розсилка, звітування, бухгалтерія, маркетинг, співпраця з книгарнями. Проте маленькими кроками, я вважаю, рухаюся у правильному напрямку.

— Інший ваш видавничий проєкт — «Звірята на старті» — присвячений спорту та здоровому способу життя. Чому ви обрали саме цю тему? Як, на вашу думку, книжки можуть заохочувати дітей більше рухатися й цікавитися спортом?

— Я сама досить активна, певний час навіть ходила у спортзал, люблю сноуборд і цього року влітку познайомилася з вейкбордом, син професійно займається футболом. Тому тема, прийшла сама собою, а ще Марійка як завжди була активним двигуном цього проєкту, та й інші автори швидко підтримали проєкт. Вважаю, що в книзі читачі можуть дізнатися щось цікаве ї захочуть це спробувати у житті.

— Серед ваших письменницьких планів — містична збірка для підлітків і спортивна повість. Чим відрізняється ваш підхід до написання творів для дітей і старших читачів? Які теми вам особливо хочеться дослідити в літературі для підлітків?

— Так, для мене це знову ж таки наступний літературний виклик. Я знову вихожу за всі свої рамки. Адже, щоб написати оповідання для підлітків я провела ціле дослідження і все рівно деякі факти я не знайшла, уже вийшла із ситуації вважаю художніми елементами.

Дуже хвилююся за це оповідання, але водночас хочу щоб воно вийшло у світ. Події відбуваються на моїй батьківщині, де згадано місцевих панів, а також звичайно легенди. Крім того, я стала упорядницею цього видання, тому чекаю його як мала дитина. Що буду досліджувати далі?

Звичайно відносини, комунікації, і як іти за своїми бажаннями. Це все думаю буде у спортивній повісті, яка ще в роботі. Коли вона вийде мені складно сказати, адже через ці тривоги я зараз і повільно читаю і повільно пишу.

— Якби сьогодні ви мали достатньо часу й можливостей для втілення будь-якого творчого задуму, яку мрію вам хотілося б здійснити насамперед?

— Я дуже хочу мати одного дня фінанси на своєму рахунку і хоча б 48 годин у добі, тоді звичайно я продовжила видавати дитячі й підліткові книги. А ще, я дуже хочу вийти у аудіо і відео формат з книгами. «Як природа допомогла Україні» є у аудіо форматі от я б хотіла ще мати в асортименті книги у аудіо форматі. Щодо відео формату, то це скоріш всього був би цікавий подкаст з моїми співавторами книг, які вже є і які ще будуть.

— На завершення нашої розмови, чим вам хочеться поділитися з читачами «ЛітКави»? Можливо, це думка, побажання або маленьке нагадування, яке сьогодні особливо важливо почути.

— Звичайно бажаю більше читати і діяти. Адже, попри те, що сьогодні всім важко — не варто сидіти і просто чекати. Читайте, пишіть, пробуйте щось нове, не критикуйте інших, а навпаки підтримуйте кожного і кожну. І звичайно дбайте про безпеку свою та рідних.