— Перші вірші Ви почали писати у 13 років. Чи могли Ви тоді уявити, що Ваше підліткове захоплення словом колись переросте у справу, без якої Ви не уявляєте свого життя?

— Ні, звичайно, не могла. У тринадцять років я просто писала, бо мені хотілося висловлювати свої думки й почуття. Я не думала тоді ні про книги, ні про читачів, ні про літературний шлях. Це було просто моє захоплення, мій спосіб говорити із собою та світом. А з роками слово стало настільки важливою частиною мого життя, що сьогодні я вже справді не уявляю себе без нього.

— Що може раптом зупинити Вас посеред звичайного дня й підказати: «Про це треба написати»?

— Найчастіше — життя. Чиясь фраза, погляд, зустріч, дитяча усмішка, спогад, краса природи або навіть звичайна побутова мить. Іноді це може бути біль, який раптом озивається всередині. А буває, що приходить просто один рядок — і я вже знаю, що з нього має народитися щось більше. Мені важливо не просто побачити момент, а відчути його.

— Перша книга «З теплом написані слова» стала початком Вашого літературного шляху. Якою була ця мить — побачити свої тексти вже не в записничку, а у власній книзі?

— Це було дуже хвилююче. Коли тримаєш у руках свою першу книгу, розумієш, що твої слова, які до цього жили лише в записничку чи комп'ютері, тепер отримали власне життя. Це ніби частинка тебе, яку ти відпускаєш у світ.
І, мабуть, саме тоді я особливо відчула відповідальність автора: твої слова вже не лише твої. Вони можуть когось підтримати, зігріти, змусити замислитися або побачити щось по-іншому.

— Ваша творчість — про добро, любов, людяність і надію. Чи складно сьогодні писати про світло, коли навколо так багато болю? Як повномасштабне вторгнення росії в Україну вплинуло на Вашу творчість?

— Мені здається, сьогодні писати про світло навіть важливіше, ніж раніше. Бо коли навколо багато болю, особливо потрібні слова, які нагадують: добро існує.

Тема добра для мене дуже важлива. Я справді вірю, що навіть маленький добрий вчинок може змінити чийсь день, а іноді й чиєсь життя. Тому мені хочеться не просто писати про добро, а спонукати ним ділитися.

Війна, безумовно, змінила мою творчість. У ній стало більше болю, пам’яті, вдячності, любові до України. Але водночас я ще сильніше відчула потребу берегти в людині людяність. Не дозволяти болю зробити нас байдужими. Можливо, саме тому у моїх текстах так багато світла — його зараз особливо потрібно берегти.

— Що, на Вашу думку, робить дитячу книгу по-справжньому важливою та потрібною дітям?

— Щирість. Дитина дуже добре відчуває фальш. Для мене хороша дитяча книга — це та, яка не лише розважає чи навчає, а торкається серця.

Мені важливо говорити з дітьми про добро, дружбу, любов, людяність, уміння співчувати, підтримувати й помічати тих, хто поруч. Але не повчати, а показувати це через історії та образи.

Якщо після прочитання дитині захотілося зробити комусь добро, підтримати друга, захистити слабшого чи просто стати уважнішою до іншої людини — значить, книга справді зробила свою справу.

— Чи отримували Ви від читачів відгуки, які особливо запам'яталися або стали для Вас джерелом натхнення?

— Так, і для мене такі відгуки надзвичайно цінні. Особливо коли люди пишуть, що якийсь мій текст був потрібен їм саме в певний момент життя.

Іноді це всього кілька слів: «Дякую, мені стало тепліше», «Ваш вірш змусив мене замислитися», «Я прочитала — і плакала». Але за цими словами я відчуваю найголовніше — текст знайшов свого читача. Саме такі моменти й надихають писати далі.

— Ви називаєте себе вчителькою за покликанням серця. Чи допомагає Вам досвід учительки у письменницькій роботі? І навпаки — чи впливає письменництво на Вашу педагогічну діяльність?

— Так, дуже. Учительство і письменництво для мене давно переплелися. Працюючи з дітьми, я бачу їхній світ — їхні мрії, страхи, радощі, переживання. Це неможливо не відчувати й не переносити у творчість. А письменництво допомагає мені бути уважнішою до дітей. Воно вчить дивитися глибше, помічати за поведінкою чи словами маленьку людину з її власним світом.

Я взагалі вірю, що вчитель залишає після себе набагато більше, ніж просто знання. Він залишає слова, ставлення, підтримку, віру в дитину. І дуже хочеться, щоб серед цього залишалося якомога більше добра.

— Ви є авторкою проєктів «Читаймо» та «Мала Сторінка». Яку головну ідею та теми Вам хочеться донести через ці проєкти?

— Передусім — любов до читання. Мені хочеться, щоб дитина читала не лише тому, що «треба», а тому, що їй цікаво, що вона знаходить у книзі щось близьке для себе. Через ці проєкти я хочу говорити про добро, дружбу, любов, Україну, людяність, мрії, цінність кожної людини. Мені хочеться створювати такий дитячий простір, у якому слово не просто навчає, а виховує серце.

— Ваша спільнота «З теплом написані слова» об'єднує понад 19 тисяч учасників. Розкажіть, будь ласка, як вона виникла, якою є її головна мета та що для Вас означає ця спільнота сьогодні?

— Спільнота виникла з бажання ділитися тим, що я створюю. Тут я публікую свої поетичні рядки, прозові тексти, а також матеріали, які створюю для освітнього процесу: творчі завдання, тематичні матеріали, ідеї, оформлення та багато іншого, що може бути корисним педагогам і дітям.

З часом це перестало бути просто сторінкою, де я ділюся своєю творчістю. Спільнота виросла у великий простір однодумців, і сьогодні в ній уже понад 19 тисяч учасників.

Для мене це дуже цінно. Адже за цією цифрою — конкретні люди, їхня довіра, підтримка, слова вдячності. Мені хочеться, щоб кожен, хто заходить у «З теплом написані слова», знаходив там щось своє: гарний рядок, потрібну думку, корисний матеріал, натхнення або просто трохи тепла.

— Як Вам вдається поєднувати письменництво, педагогіку, створення матеріалів, материнство та численні творчі проєкти? Чи залишається час відпочити та побути наодинці із собою?

— Не завжди вдається ідеально. Я не приховуватиму, що іноді втомлююся і відчуваю, що справ справді дуже багато. Але, мабуть, секрет у тому, що більшість того, чим я займаюся, я люблю. Для мене створення матеріалів, написання текстів, робота з дітьми — це не просто перелік обов'язків. Це частина мого життя.

Час для себе, звичайно, потрібен. Іноді це просто тиша, кілька хвилин наодинці, можливість почитати чи побути зі своїми думками. Можливо, саме в такі моменти й народжуються нові слова.

— Ви — переможниця всеукраїнських та міжнародних творчих конкурсів. Чи впливають професійні відзнаки на Вашу письменницьку діяльність?

— Відзнаки, безумовно, приємні. Вони дають відчуття, що твою працю побачили й оцінили. Це мотивує, додає впевненості. Та нагороди — не причина, через яку я пишу. Найважливіше для мене — читач і відчуття, що мої слова комусь потрібні. Можна отримати диплом, але набагато дорожче, коли людина пише тобі: «Ваші слова залишилися зі мною».

— Про що мрієте як авторка? Які творчі плани та задуми маєте на майбутнє?

— Мрію про нові книги — і для дітей, і для дорослих. Хочеться створювати тексти, які не втратять своєї цінності з часом, до яких захочеться повертатися. Маю багато задумів, які ще чекають свого часу. Хочеться розвивати свої творчі та освітні проєкти, створювати нові матеріали, писати більше й продовжувати говорити з читачем про те, що для мене справді важливо: добро, любов, людяність, силу слова й віру в людину.

— На завершення нашої розмови хочу запитати: яке відчуття Вам найбільше хочеться подарувати читачам після прочитання Ваших книг?

— Тепло. І віру в добро. Мені хочеться, щоб людина закрила книгу й ще якийсь час залишалася з моїми словами. Щоб їй стало трохи світліше, навіть якщо день був непростим. А ще мені хочеться, щоб мої тексти спонукали робити гарні справи. Сказати комусь важливі слова. Підтримати. Обійняти.

Не пройти повз чужий біль. Побачити того, кому потрібна допомога. Я вірю, що добро не буває маленьким. Ми часто навіть не знаємо, наскільки важливими для когось можуть стати наші слова чи вчинки.

Тому якщо після моєї книги в чиємусь серці залишиться світло і з’явиться бажання передати його далі — для мене це і є найважливіший результат моєї творчості.