Поема «Відьма» Вікторії Сопільняк є глибоко чуттєвим, психологічно терапевтичним твором, який переосмислює класичний фольклорний мотив таврування через призму людської вразливості та сили безумовного прийняття.

​В основі сюжету — драма двох жіночих доль: дівчини та її бабусі, яких забобонні й жорстокі односельці безпідставно звинуватили в чаклунстві.

​Прийшли до хати... (Скільки в людях зла!)

Аби з села родина наша зникла.

Кричали: «Відьми! Гетьте із села!»

Побите щастя стукало у вікна...

​Коли мені було лиш десять літ...

(Свою матусю добре пам'ятаю...)

Її тоді... (Який жорстокий світ!)

Повів Господь стежиною до Раю...

​Вимушене відлюдництво стає для головної героїні єдиним способом зберегти свій внутрішній світ від людської заздрості та люті.

​З бабусею лишилися удвох

(На добру славу ми не заслужили)...

Ненависть... Суєта... Переполох...

На вічні муки люди засудили...

​Покинуту хатину віднайшли,

Що в лісі заховалася від людства.

Молилися: «Нам, Господи, пошли

Звільнитися назавжди від облудства...»

​Відтоді, як лишилася сама

(Бабуся на тім світі... Не зі мною...),

Зморила душу лютая зима,

Щомиті захлиналася сльозою.

​І зараз тану тихо, мов свіча,

Прикована до світу самотою...

Хоча в душі я ще мале дівча

І завжди залишалася собою.

​Навіщо людям зводити плітки,

Пірнати у неправду з головою?

Невже не вчать їх пройдені роки,

Що жити треба правдою святою?

​Проте ізольоване існування не стало доленосним для прекрасної дівчини! Все докорінно змінюється з появою молодого чоловіка, здатного на прояв щирого, світлого почуття. Їхня зустріч стала моментом духовного зближення. Дізнавшись гірку історію її життя, юнак не лякається й не піддається суспільним стереотипам. Він свідомо обирає залишитися поруч і розділити майбутнє разом.

​Здригнулася від ніжності земля,

Напоєна весняною снагою...

«Ми разом, чуєш? Разом... Ти і я...

Ми вистоїмо вдвох перед юрбою...

​Ходімо до села... Я розкажу,

Що ти не відьма... Ти — моя кохана...

Недобрі люди перейшли межу,

Та жінка увела усіх в оману.

​Їй вірили? Повірять і мені...

Уволю ти на світі настраждалась...

Звільнитися від заздрості й брехні —

Моя мета... Ми разом, що б не сталось».

​Вікторія Сопільняк демонструє винятковий рівень володіння словом. Метафоричність твору вражає своєю органічністю. Авторка майстерно підкреслює контраст між агресивною атмосферою соціуму та теплим, живим простором лісового прихистку. Поетична мова поеми пульсує ритмом, що відображає зміни емоційного стану героїні від тривожного очікування удару до появи надії і довіри близькій людині.

​Найбільша цінність поеми полягає в її психологічно зцілювальному (терапевтичному) характері. Подолання травми відчуження в цій історії ілюстроване твердженням про те, що навіть глибока соціальна травма й безпідставний осуд не здатні знищити здатність людини до любові.

​Вчинок юнака є вищою формою психологічної підтримки — коли тебе бачать як є, з усіма шрамами минулого, і обирають бути поруч. Тавро змивається не виправданнями перед натовпом, а щирим людським почуттям, що повертає героїні віру в краще майбутнє.

​«Відьма» Вікторії Сопільняк — потужна поетична притча про те, як любов і розуміння здатні вилікувати найглибші душевні рани та перетворити вимушену самотність на спільне щастя.

​Життя — не казка. Рух і боротьба!

То злети підкидає, то падіння.

Та ми завжди відкриті до добра

І прагнемо любові, як спасіння.