📃 «У чому могла би бути твоя сила... Не знаю, якщо чесно. Гадаю, просто жити. Просто бути. Робити те, що тобі подобається. Любити рідних. Допомагати іншим.

Це все і є сила. І вона є в кожного з нас. Незалежно від того, чи всі у нас кінцівки на своїх місцях, чи ні».

📖 «Листи до Алінки» — сучасна соціально-психологічна повість для дітей, написана авторкою Юлітою Ран у співпраці з ілюстраторкою Ганною Гаюновою. Книжка вийшла друком в 2025 році у видавництві «Ранок».

🗨️ «... зараз, коли людей з ампутаціями більшає, необхідно вести просвітницьку роботу в цьому напрямку. Треба, щоб наше суспільство, наші діти не лякалися чужого болю, а вміли йому співчувати і підтримувати тих, хто цього потребує», — Ірина Маркевич, співзасновниця БФ «Харків з тобою». Саме за ідеєю пані Ірини й була створена ця книга.

На її сторінках — історія двох подружок, Катрусі та Алінки, для яких їхня дружба з дитинства стала важливою частиною життя. Разом вони ходили до школи, танцювали, малювали, співали й зустрічалися з друзями. Здавалося, на них чекає ще безліч спільних моментів, але одного дня сталася біда...

Алінка поїхала на канікули до бабусі в село неподалік Ізюма. Під час прогулянки вона випадково наступила на міну й втратила ногу. Попереду — тривале лікування, протезування та непростий шлях адаптації до незвичної реальності. Алінці доведеться не лише пройти відновлення, а й навчитися приймати зміни у своєму тілі, давати собі раду та повернути віру у власні сили.

Катруся незмінно поруч зі своєю найкращою подругою. Вона підтримує її всім серцем і збирає для неї листи від дорослих людей, які теж пережили ампутацію, проте не здаються й продовжують жити повноцінно та радіють кожному дню. Поступово все це допомагає Алінці побачити себе по-новому — сильною, сміливою й здатною долати труднощі.

«Листи до Алінки» — щира й зворушлива книга, яка говорить з дітьми про складні речі тактовно й обережно. Вона допомагає побачити, що людина за будь-яких обставин не стає менш цінною, а її життя не втрачає сенсу. І що справжня підтримка — це не жалість, а готовність бути поряд, допомагати й вірити в людину навіть тоді, коли вона сама в себе не вірить.

Одна мить може назавжди змінити життя, але вона не в силах забрати любов, повагу, мрії й бажання рухатися вперед. Особисто для мене ця історія про прийняття себе, проживання травматичного досвіду, необхідність інклюзії в умовах війни та безмежну силу підтримки близьких, яку вони дарують нам у найважчі моменти.

Особливо цінно, що письменниця не спрощує переживання Алінки й не зосереджується лише на тому, що з нею трапилося. Перед читачами постає насамперед дівчинка з її власними переживаннями, сумнівами, страхами та бажанням знову відчути себе собою.

Не менш значущою у книзі є тема дружби. Катруся не намагається пожаліти Алінку чи зробити вигляд, що нічого не змінилося. Вона просто любить її й залишається поруч: шукає потрібні слова підтримки, намагається тішити її й терпляче чекає на той день, коли Алінка сама буде готова знову впустити її у своє життя.

Тема інклюзії тут звучить особливо природно й глибоко, адже розкривається через долю героїні та історії інших людей. Вона допомагає дітям зрозуміти, що люди можуть бути різними, мати різні можливості й переживати складні випробування, але це не робить їх менш цінними, унікальними чи гідними дружби.

Я вважаю надзвичайно важливим, що авторка пропонує звертати увагу не на фізичні особливості чи пережитий досвід, а передусім на саму людину. Адже за кожною ситуацією — особистість зі своїми бажаннями, почуттями, талантами та заповітними мріями. І саме таке ставлення допомагає виховувати більше чуйності, уважності та людяності до тих, чиє життя змінилося через війну.

Цю книгу мені хочеться радити і дітям, і дорослим, бо, можливо, саме після її прочитання ми навчимося трохи уважніше дивитися на людей поруч з нами, менше боятися їхньої індивідуальності та краще розуміти, скільки тепла може подарувати просте і своєчасне: «Я поряд».